ПАВЛО ЖОВНІРЕНКО: ЯК ТІЛЬКИ У ВІДНОСИНАХ ПОЛЬЩА – УКРАЇНА З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЩІЛИНА, В НЕЇ ОДРАЗУ МОСКВА ПРАГНЕ ВСТАВИТИ СВОГО ЧОБОТА

19 жовтня 2016 р.

– На нещодавному Конгресі Східноєврпейських ініціатив (КІЕV) що відбувся у Любліні, на дискусіях пов’язаних з питаннями безпеки Центральної і Східної Європи і Ви і інші доповідачі багато уваги приділяли новим небезпекам, гібридному вигляду і суті існуючих конфліктів. Усі доповідачі одноголосно стверджували: «Безпека регіону полягає на виявлені небезпеки і окресленні джерела цієї небезпеки». У всіх доповідях і виступах дискурсантів джерелом небезпеки окреслено Росію. Що, безумовно не викликало захоплення у декількох адверсажів (противників) такого підходу.
Метою Росії є знову стати вагомим світовим гравцем. Але шляхом не конструктивним – підвищенням рівня економіки чи стандартів життя росіян, а деструктивним – намаганням руйнації світового правопорядку, системи міжнародних відносин і європейської безпеки. Анексією Криму, війною з Україною, бомбардуванням мирного населення у Сирії, брехнею дипломатів і провокаціями військових у Європі Москва демонструє прагнення створити “глобальний хаос”, посіяти в європейців невизначеність, тривогу і страх. Для цього Кремль використовує внутрішні механізми та стандарти ЄС і риторику Заходу для його руйнації.
Війна в Сирії і війна в Україні – це по суті одна війна Росії із Заходом, з його цінностями.

– Неодноразово в різноманітних публікаціях і виступах читаємо і чуємо про зіткнення цивілізацій, про те що Європа, Захід знову зіткнулися у особі Росії з Ордою.
Ми бачимо перед собою в Росії фактично дві нації – незначну кількість росіян і переважаючу кількість ординців. Росіян, які люблять свою Батьківшину і хочуть, щоб вона стала кращою, які не бачать перспектив у “економіці труби”, мілітаризації і зовнішній експансії, які піддаються з боку влади і кремлівських ЗМІ остракізму, оголошені “п’ятою колоною” і є фактично поневоленим народом у власній країні. Ординців, яким начхати на якість життя і у яких одна мета – щоб Росію боялися, а отже поважали (рос.приказка “Боится – значит уважает”). Росія-Орда стає за словами українського блогера Дмитра Чекалкіна унікальним концтабором, де в’язні охороняють самі себе, ненавидять всіх, хто на свободі і готові помирати за розширення “зони”. Додам, що Кремль за останні два з половиною роки довів, що саме він є найбільшим русофобом у світі, бо своїми нахабством і брехнею опустив імідж Росії до плінтуса, а мільйони етнічних росіян по периметру Росії примусив раптом відчути небезпеку від подальшого спілкування російською – “а раптом і нас Путін прийде захищати?!”.
Я люблю Росію, але не люблю Орду, тому що вона ненавидить мене. Як сказала своо часу Ґолда Меір про сусідів Ізраїлю: «Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими. Це залишає не надто багато простору для компромісу».

– І сьогодні і під час КІЕВ Ви говорили про те, що Росія століттями використовує риторику і дії Заходу для його ж знищення.
Ми маємо за останні роки нові зони конфліктів у країнах, які мали пронатівську орієнтацію. Бо безпосередній інформаційний посил, який йшов від західних політиків і від НАТО – “до Північно-Атлантичного альянсу не прийматимуться країни, на території котрих відбувається конфлікт” Москва розуміє як звернення до себе “Ми негайно приймемо до складу НАТО країни, в яких ви не організуєте непідконтрольні центральній владі анклави”.
В умовах, коли НАТО не приймає Україну, Грузію, Молдову й інші пострадянські країни до себе і не надає їм реальної воєнної допомоги виходом може бути модернізований варіант Міжмор’я, який нещодавно запропонував американський аналітик Андерс Ослунд – військово політичне об’єднання країн –об’єктів нинішнього тиску Москви і потенційних об’єктів її агресії. Такий блок, куди б входили і члени, і не члени НАТО міг би “м’яко” використовувати військові та військово-політичні можливості НАТО для спротиву Росії, не втягуючи у пряме протистояння саме НАТО. Додам, що в разі невгамовності Москви це об’єднання могло б перерости у щось подібне до доброї пам’яті АБН (“Антибільшовицького блоку народів”) – скажімо “Антиімперський блок народів”, куди б війшли і поневолені народи Росії – волзькі татари, чеченці, інгуші, дагестанці й інші, включаючи росіян.

-Польща це країна, яка першою визнала 25 років тому незалежну Україну. Польська держава, польські громажяни підтримували і підтримують Україну і українців – це було видно під час Помараньчевої Революції, на Майдані, це видно і надалі – всі ці два роки тривання гібридної війни, агресії Кремля щодо України. Але тепер знову виникло питання Волині 1943 року, маємо рішення польського Сейму, декларації українських парламентарів.
Кожна країна має право на своїх героїв. Злочини мають називатися злочинами. Але не може бути колективної відповідальності, як це було за часів Сталіна. Кожен має відповідати за себе, за свої дії чи бездіяльність. Кожна нація має право не тільки на на своїх героїв, але і покидьків. Треба назвати поіменно і тих, і тих за весь період полсько-українського протистояння і завершити процес примирення формулою “Я прощаю і пршу пробачення”. Нам – і українцям, і полякам – треба у своїх діях пам’ятати не тільки, а можливо й не стільки минуле, скільки думати про майбутнє: що ми залишимо новим поколінням поляків і українців, які будуть сусідами в об’єднаній Європі. Не можна йти вперед з головою, повернутою назад.
А ще необхідно пам’ятати про те, що як тільки з’явиться будь-яка щілина у відносинах Польща – Україна – то там відразу опиняється московський чобіт.

– По-різному розвиваються стосунки України і з іншими країнами Європи і Заходу. Часто бачимо підтримку, чуємо слова підтримки. Але часто чути рівнож і слова критики. У першу чергу це стосується реформ у державі.
Українцям зараз важко, вони боряться з двома ворогами – Москвою і олігархічною системою, причому боротьба з другим ворогом ведеться так, щоб перший не міг з цього скористатися. Тут українське громадянське суспільство і Захід – союзники, їхні вимоги до українського керівництва ідентичні, їхній спільний тиск і наполегливість призводять до реального поступу у боротьбі з корупцією, за прозорість влади, реформування судів, прокуратури, поліції.
Але є речі, де Захід робить помилки.
Як на мене, необхідні зміни в пріоритетах політики добросусідства і співпраці між регіонами, підтримці регіонів чи спільних проектів. Довгі роки в галузях адміністративної реформи, місцевого самоврядування, сприяння малому та середньому бізнесу проводилося сприяння програмам, фінансування програм у сусідніх до Польщі областях. У спільні програми не були задіяні області зі сходу, півдня чи центру України. Тож розрив у швидкості реформ, ефективності органів місцевої влади, економічно-соціальному розвитку між західними і східними регіонами України тільки зростав.

-А як стосунки Заходу й Росії? Якби не «сміялися» російські «Іскандери», санкції мають на Росію вплив. І викликають зворотню реакцію. Останнім часом можна було чути відверті ультиматуми, вимоги як щодо окремих країн заходу, так і міжнародних структур. Як далеко це може зайти?
Щодо кремлівського бряцання зброєю у бік Заходу – скажу прямо і впевнено: Москва блефує. Достатньо просто порівняти рівні ВВП Росії і ЄС та США, щоб зрозуміти, що на велику війну Кремль не піде. Для економічного росту Росії критично потрібна масштабна економічна і технологічна модернізація. Але історія показує однозначно – чи було це в часи Петра І, чи в пізніші часи царської Росії , чи в часи радянські – під час стялінської індустріалізація чи відбудови після війни. Жоден цивілізаційний крок уперед, жодна реконтрукція держави чи економіки не відбувається в Росії без допомоги і глибокої участі Заходу.
Тобто, повторюю, великої війни найближчими роками не буде. Але за двох умов. По-перше, якщо Захід серйозно поставиться до зміцнення своєї солідарності й обороноздатності, сприймаючи війну на сході України як війну проти себе. І по-друге, якщо Захід згадає слова Яна Павла ІІ з назви його Еенцикліки. «Не бійтеся!» Не бійтеся Росії, вона просто блефує. Про це добре сказав колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс “У західних столицях кажуть, що ось, мовляв, якщо ви відправите їм (українцям) летальне озброєння, ви тим самим спровокуєте російську армію. Я ж кажу, що, якщо ми не надамо Україні достатньої військової підтримки, це ще більше спровокує російських військових. Я називаю це бандитським менталітетом: ще в 2010 році на посаді прем’єр-міністра я протягом години мав неформальну бесіду з Путіним, і після неї у мене з’явилося враження, що я вже давно знаю цю людину. Він нагадав мені молодого гопника з передмістя Вільнюса, де живуть російськомовні. Якщо така людина розуміє, що ти хочеш вести переговори, він примітивно трактує це як твою слабкість і завдає удару.”

 

Wschodnik : Portal Informacyjny Aktualności z Ukrainy

http://wschodnik.pl/component/k2/itemlist/search.html?searchword=Paw%C5%82o+%C5%BBownirenko&categories=